субота, 23 серпня 2014 р.

Кожному знайома картина, коли в бік людини похилого віку кажуть «Як мала дитина». Кожен з острахом чекає цього моменту. Напевно, шкода лишати в минулому принади дорослого життя.
Дивне створіння людина. Спочатку прагне як найскоріше позбутися чарівної пори дитинства. А потім з ще більшою впертістю уникає можливості повернутися в країну своїх мрій, надій, прагнень. 
Певно прийшов і мій час повернутися в мою «Країну мрій». Згадати чого прагнула моя душа. Мрії, надії, бажання...
Одним з самих яскравих пазлів дитинства назавжди залишила казка В. Катаєва «Цветик семицветик». Пам`ятаєте?...
«…С этими словами девочка бережно оторвала последний, голубой лепесток, на минутку прижала его к глазам, затем разжала пальцы и запела тонким голоском, дрожащим от счастья:
Лети, лети, лепесток,
Через запад на восток,
Через север, через юг,
Возвращайся, сделав круг.
Лишь коснешься ты земли -
Быть по-моему вели.
Вели, чтобы Витя был здоров!
И в ту же минуту мальчик вскочил со скамьи, стал играть с Женей в салки и бегал так хорошо, что девочка не могла его догнать, как ни старалась».
Щиро сподіваюсь, що остання пелюстка мого життя принесе радість в навколишній світ. І що вона допоможе збутись чиїм-то мріям ходити, танцювати, співати і навіть літати. 
З любов`ю в душі. Є.М.
Дописати коментар